Є у Львові храми про які пересічний львів’янин може навіть і не здогадуватись. До них не водять екскурсії, про них не згадують(або не часто згадують) путівники, але це все лиш прибавляє привабливості таким спорудам. Однією з таких святинь є храм святої Софії, що знаходиться в мальовничому куточку нашого міста – Софіївці.

Перші відомості про храм знаходимо у Бартоломея Зіморовича, який писав: «мешканка Софія Ганель заклала на своїй землі каплицю св.Софії на передмісті Галицькім». Сталося це 1594 року. Фундаторка храму доволі значимо приклалася до формування сакрального обличчя нашого міста. Після смерті свого чоловіка Софія активно допомагала львівському духівництву: переказала значні кошти шпиталю св.Духа, поселила в своїй оселі (пл.Ринок 5) перших єзуїтів, котрі прибули до Львова і дала їм гроші на першу капличку, на місці якої виріс костел Єзуїтів (тепер Гарнізонний храм св. Апостолів Петра і Павла), та найбільше її запам’ятали завдяки фундації храму св.Софії. Спершу він був дерев’яний. Так як храм з самого початку знаходився на передмісті, то опікування ним було нелегкою справою. Помираючи Софія Ганель заповіла 200 флоринів на утримування священика при храмі, та судячи з опису львівської діє цезії 1615 року храм все-таки був у власності міста. 1672 року до стін Львова приступили турки і храм разом з передмістям, з міркувань оборони, було спалено. Відновлений був аж майже через 100 років – у 1765 році вже як мурований храм. Одначе й тут його спіткала нещаслива доля, адже у 1789 році як храм був ліквідований австрійською владою, та вже незабаром був викуплений за 1027 флоринів секретарем апеляційного суду Яном-Антонієм Лукасевичем, який перед смертю заповів його Сестрам Милосердя костелу св.Казимира. Тут же, у підземеллях храму й був він похований, разом з двома своїми дружинами(Катериною на Аполонією). Дещо згодом у 1822 році при храмі відкрили сиротинець для бідних дівчат. Середина ХІХ ст. змінила зовнішній вигляд храму. В той час знаний львівський скульптор Павло Ойтелє виконав чотири скульптури – св.Софії та її дочок: Віри, Надії і Любові, які прикрасили вигляд храму. Приблизно тоді ж храм став філією парафії святого Миколая, тому Літургії тут проводились тільки в неділю і свята.

Бурхливий початок ХХ ст. по-різному відобразився на храмі. У 1914 році храм отримав нові вітражі та було впорядковано територію довкола нього. Двома роками пізніше з Кракова було привезено орган для Служб. Та вже наступного, 1917 року відчуваючи нестачу матеріалів австрійська військова  влада реквізувала один з двох дзвонів, які вели свою історію з XVII ст. 20-30-ті роки храм святої Софії зустрів з новою надією, адже архієпископи Юзеф Більчевські та Болеслав Твардовскі мали плани на розбудову парафіяльної структури і навіть самого храму. Та цим планам завадила Друга світова війна. Після остаточного приходу більшовиків у 1945 році храм був зачинений аж до 1993 року, коли був переданий громаді Української Греко-католицької церкви.

 

Олег Друздєв

Оригінал опублікований на сайті Духовна велич Львова 17 листопада 2014 р.

http://velychlviv.com/duhovne-sertse-lvivskoyi-sofiyivky/